Виховна захід «Земля моя – моя історія жива»3 клас

Мета: закріпляти знання дітей про українські народні обряди і традиції;  розвивати мовлення учнів, спостережливість, пізнавальну активність; виховувати любов до рідного краю, цікавість до народних традицій, звичаїв та історії України.

Обладнання: скриня; українські вишиті рушники, серветки; сорочка-вишиванка; український віночок; намиста;  набір квітів для гри «Віночок»; сухі духмяні трави і квіти; кобза, коровай.

Хід уроку

(На сцену виходять батьки і тримають в руках коровай)

Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

І дарувати хліб із золота – пшениці,

Щоб хліб святий був на столі,

Щасливі були люди в місті і селі.

Серця в нас сповнені любов’ю, миром,

Бажаємо, щоб зустріч була щирою.

У всьому світі — кожен зна —

Є Батьківщина лиш одна,

І в нас вона одна-єдина —

Це наша славна Україна.

(Батьки вручають коровай гостям)

В.  Любі діти!  Шановні гості! Сьогодні ми помандруємо з вами по сторінках історії нашої країни.

В. Із знання родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батьківська хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда – все це родовідна пам’ять, наші символи, історія. Сьогодні ми ближче торкнемося цієї історії, бо в ній корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної України, хвилюємося аж до сліз, коли почуємо рідну мову, рідну пісню.

В. Свято ми присвячуємо нашому рідному краю, землі, що зветься Україна, бо          Народитись українцем — це велика честь і слава,

              Рідний край свій полюбити — найважніша з усіх справа!

(На сцену виходять три учні)

-        Хто ви, хлопчики маленькі?

-        Сини  ми України – неньки.

-        Хто ти, дівчинка мала?

-        Українка молода.

Д.  Українка я маленька,

Українці батько й ненька,

На Вкраїні родилася,

 в свою маму удалася.

Х. На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани.

Та тільки одна на землі Україна,

А ми – її доньки й сини.

Х. Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

і квіти усюди ростуть.

Та тільки одну Батьківщину

Ми маємо – її Україною звуть.

(На сцені стоїть бабусина скриня)

В. Щоб ближче познайомитися з історією України, традиціями нашого народу, ми зазирнемо у куточок бабусиної скрині.

В. Бабусина Скриня! Скільки цікавих речей ми  знайдемо в ній. Протягом століть скриня на Україні була у великій пошані. Сюди складали одяг, рушники, полотно, прикраси.

В. Скриню ставили господарі на видному місці. Скринником довіряли бути самим шановним в родині. Майже завжди була скринником бабуся. Робили скрині з липи, тополі, берези, вільхи, верби.

В. Зараз ми відкриємо нашу скриню. Погляньте, що я знайшла!  (Достаю із скрині український вишитий рушник)

- Рушник на стіні… Давній наш звичай. Не було жодної на Україні оселі, котрої не прикрашали б рушники. «Хата без рушників, - казали в народі, - що родина без дітей».

В. Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушник був неодмінною часткою нашого побуту: весілля, народження дитини, зустрічали гостей, випроводжали у далеку дорогу).

(Виходять 2 учні: дівчинка-мати та хлопчик-син)

В. Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати". Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник і промовляла:

(дівчинка-мати тримає рушник з хлібом)

Д. Ой прийми, синочку, рушничок від мене.

Від зла, від спокуси, най береже тебе,

Його вишивала різними нитками,

Стиха поливала дрібними сльозами.

У цій вишиванці всі мої старання,

На тебе мій сину усі сподівання,

Ой іди, синочку, та скоро вертайся,

Дарунка від мами, сину, не цурайся.

(Учні виходять, хлопчик виходить з рушником та хлібиною)

В. Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

В. А подивіться, що я ще знайшла в бабусиній скрині? (Сорочку-вишиванку)     

В. Може ви думаєте, що вона туди одразу потрапила?

В. Ні, вона пройшла довгий шлях. Спочатку посіяли коноплі, зібрали їх, посушили, вимочили, потіпали на нитки. З ниток зробили полотно, пошили сорочку.  І от сидять дівчата за п’яльцями.

(Виходить хлопчик  у національному вбранні, дівчинка сидить на стільці).

Хл. Ой чия ти, дівчина, чия ти?

Чи не вийдеш на вулицю гуляти?

Д. Цілий вечір, аж до ранку, я пряду,

Бо сорочки я не маю до ладу.

З вечора тривожного аж до ранку

 Вишивала дівчина вишиванку.

 Що тоненька голочка для сорочок,

  А ще тонше дівчини голосочок.

В. Всяку роботу завжди супроводжувала пісня.

(Дівчата виконують пісню «Зацвіла в долині» муз. А.Філіпенка,                              сл. Т.Шевченка).

В. А ще в скрині зберігали дівочі та жіночі  прикраси. Це різні намиста. Їх робили з дерева та глини. Прикрашали різними орнаментами.

В. Зараз наші чарівні дівчатка покажуть, якими красивими та неповторними є намиста, сережки, які роблять на Україні.

(Дефіле дівчаток з намистами і сережками під українську пісню)

В.Яка ж дівчина без віночка!  (Виймаю із скрині віночок).  Віночки плели з різних квітів і кожна квітка мала своє значення.

В.Зараз ми з вами пограємо в гру «Віночок» і дізнаємося, що означають квіти у вінку.

·        Гра «Віночок»

(Кожен  учень розповідає про свою квітку, показує її, а потім встромляє у віночок).

1 учень: Я  хочу вплести до віночка деревій. Він посяде у ньому найпочесніше місце. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Люди вплели її до віночка як символ нескореності.

2 учень:  А я вплету до віночка ромашку. За віком вона наймолодша у вінку і дає людям не тільки здоров’я, а й доброту  та ніжність.

3  учень:   Поряд з ромашкою вплету гроно калини – символ краси та дівочої вроди, символ України.

4 учень:  А я вплету до віночка барвінок. Це дивна квітка, вона зберігає свій колір навіть під снігом. Цілий рік люди шанують барвінок, вважають його символом життя.

5 учень:  А я вплету гілочку  вишні та яблуні – символ материнської любові.

6 учень: Вплету до віночка волошку. Волошка – символ кохання.

7 учень: А я вплету мак. Він дає дитині сон.

(Дівчинка тримає віночок в руках)

В.  А що ще, крім квітів, вплітають у вінок? (Стрічки).

В. Так, різнокольорові стрічки. Люди вірили в їхню магічну силу. Стрічки вимірювалися довжиною такі, як дівоче волосся.

В.  Якого ж кольору стрічки ми вплетемо?

(Кожен учень тримає стрічку певного кольору та вплітає її у віночок)

1 учень:  Першою у віночок я зав’яжу світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці.

2 учень:  Поряд з коричневою я  зав’яжу жовту стрічку – символ Сонця.

3 учень: За ними я зав’яжу зелену – символ краси і молодості.

4 учень:  А  я  пов’яжу блакитну і синю – символ неба і води.

5 учень:     Далі  я  зав’яжу жовтогарячу стрічку – символ хліба.

6 учень:    А  я  зав’яжу рожеву – символ душевності і достатку.

7 учень:    А також білу – символ пам’яті про померлих.

В.   Ось який гарний віночок вийшов у нас.

(Всі учні виходять на сцену і стають в коло, беручись за руки)

Хл. Україно моя, Україно!

Доля в тебе була не проста,

Та для нас ти у світі єдина,

Матір рідна, пречиста й свята!

Всі разом: Україна – єдина країна!

(Звучить запис пісні, учні виходять)

В.  А ще в нашій скрині є духмяні трави:  барвінок – символ хлопця, символ краси. Барвінок – рослина добра. Він – захисник. Пучечки барвінку вішають над дверима і вікнами, щоб злі духи не проникали в дім.

1 учениця: У нашій скрині є пучечки й іншого зілля. Ось подивіться: це м’ята і полин. Ними перекладали речі у скрині, щоб краще пахло і зберігалося довго.

2 учениця: А це – вербові прутики. Їх освячують у церкві у Вербну неділю і зберігають у хаті, як оберіг від грому.

3 учениця: А це – пучок колосків. Їх ще називають дідух. На Святий вечір його виймали із скрині і ставили на стіл, за яким вечеряють.

4 учениця. Калина, верба, тополя – одвічні символи України. Тому калину можна побачити і на вишитому рушнику, і на вишитій сорочці. Є гілочка калини і у нашій скрині – як символ дівчини-українки. Про калину відомо багато легенд, її порівнюють з красою дівчини.

В.  Ще одну річ, яку ми дістанемо з бабусиної скрині – це дитяча колиска. В Україні колиску виготовляли та виготовляють тільки з чистих порід дерева - клен, калина, ясен, горіх, ліщина тощо. По суті колиска в українських сім'ях сприймалася як один з оберегів дитини.

В. З колискою пов'язані багато народно-обрядових дій: насамперед, туди кладуть нагрудний хрестик дитини, який вона отримала при хрещенні; обрядові речі - освячене зілля, лозу, часник тощо.

В. А щоб дитина швидко засинала, її мама співала їй колискову. Якби не мамина пісня, сказав колись один давній історик, яким убогим було б наше життя.

В. Послухайте колискову у виконанні дівчаток.

(Дівчатка співають колискову)

Котику Сіренький

Котику Біленький

Котку Волохатий

 не ходи по Хаті

Не ходи по Хаті

не буди Дитяти

Дитя буде спати

 Котик воркотати

Ой на Кота на Воркота

На Дитинку Дрімота

(А-а а-а а-а а)  | (2)

В.  Наступним символом нашої України є «Кобзар» Т. Шевченка. (Витягую книгу)

В. Це книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів.

Д. По Кобзареві вчилась я читати,

Любити Україну, як Тарас.

Гора Чернеча й материнська хата-

Висоти вищі за чужий Парнас.

Хл. Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани

Тебе пом'янули.

І народи Вкраїни

Заповітів твоїх не забули.

В. В Україні не забувають і не забудуть видатні імена славетних українців- Леся Українка, Іван Франко, Іван Котляревський, Павло Тичина, Володимир Сосюра та багато інших.

В. А ще в скрині зберігали дитячі  іграшки. Іграшці надавалося магічне значення. Виготовляли ляльок з: клаптиків тканини, соломи, ниток, сіна, початків кукурудзи та іншого.

В. Найулюбленішою і пам'ятною завжди була і буде тільки та лялька, яка зроблена своїми руками, в яку ви вклали частинку своєї душі. У ній є щось таке, від чого стає теплішим на серці. (Показ ляльок)

В.  Залишилася остання річ у нашій скрині – це горщик.

В. Горщик - це глиняний посуд, у якому господиня варила їжу - борщ, кашу. Горщик накривали покришкою і ставили у гарячу піч.

В. Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.

Д. Тепер відгадайте загадку:

Місили, місили,

Ліпили, ліпили,

А тоді – хіп,

Та в окріп!

В масло та сметану.

Хто зуміє відгадати,

Того будем частувати.

Що це з страва?

Хл. Так, вареники. У давнину ця страва наділялася певними магічними властивостями. Оскільки вареник за формою нагадує Місяць, йому в народі приписували відповідні функції Місяця – сприяти добробуту і зміцненню здоров’я людини.

Д. Є вареники у хаті -

В Україні все гаразд:

Всі - щасливі і багаті,

Щедре сонце світить в нас!

Хл.  Слава хаті українській,

Слава нашій всій землі,

І вареникам у мисці,

Що на нашому столі!

(Виносяться гостям вареники у горщику).

В. На цьому бабусина скринька закривається. І як писав М. Рильський: «Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

В. Запам’ятайте ці слова і пронесіть їх через усе життя. Мудрість народна – то великий наш скарб. І ми вдячні бабусям, що вони зберегли ці скарби для нас.

В. Сьогодні ми доторкнулися до України всім серцем, всією душею.                                   

Красивий, щедрий, рідний край,

І мова наша – солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься … (Україна).

(Звучить пісня про Україну)