Мета: розширити
знання учнів про війну, про людей, що боролися за рідний край; формувати
пізнавальний інтерес учнів до виконання творчих завдань, використовуючи
різноманітні джерела інформації; розвивати інтерес до історії своєї сім’ї;
виховувати почуття патріотизму та національної самосвідомості.
Обладнання: фотоматеріали про війну,
виставка книжок, мультимедійний свічки, звукозапис пісень про війну.
Учениця
Все починалося з грому
небесного,
Такого жорстокого,
такого нечесного.
Її ненависного,
злісного грому,
Який на світанку
вигнав із дому.
Учень
А небо світле закривали чорні хрести!
Господи, Боже!
Якщо ти є, захисти!
Крізь руки у двір
гусенята малі…
І кров на травиці…
і кров на землі…
І шипить у ставку
гаряче залізо,
І полум’я дике
шукає над лісом…
І мама
мовчазно-бліді, мов стіна…
І тато поволеньки
кажуть: «Війна».
Хід уроку
Учитель. Заплющте очі. Уявіть собі, що ви
виходите з лісу на зарослий високою травою луг і ваше серце переповнюється
радістю: стільки тут всіляких кольорів, схожих на святковий хоровод. На зелених
луках біліють ромашки, жовтіють кульбаби, квітнуть волошки. Навколо цих рослин
літають бджоли, метелики, жуки, стрибають коники, а в безкрайньому небі
співають птахи. У степу стелиться запашний аромат польових квітів...
1-й ведучий. Це був урочистий день,день,коли дітки збиралися до школи , 1 вересня. Яскраво світило сонце, небо було блакитне. І
раптом — війна…Звучить тихо фонограма пісні «Священная война».
2-й
ведучий. Усе поникнуло, пішло кудись у минуле. Відразу для мільйонів людей
зруйнувалися всі плани на майбутнє — канікули, іспити, весілля. Усе життя
змінилося. Мирний день відпочинку обернувся довгими роками страждань. Чорною
тінню напасті, димом пожеж, смертю й руїнами обернувся для всього народу цей
день.
1-й ведучий. Задумайтеся! Як це жахливо —
один народ вбиває інший! Людина вбиває людину, вигадує тортури, винаходить
зброю, знищує. Заради чого? Чому були порушені закони, заповіді Біблії, основи
людської моралі?
2-й ведучий. Жорстока й бездушна війна забрала життя
мільйонів людей, принесла біду й горе в кожну сім’ю. І від усіх нас залежить,
щоб це залишилося в нашій пам’яті й у пам’яті майбутнього покоління. Бо без
пам’яті немає майбутнього. Вклонімося ж тим, хто дав нам священне право жити на
землі.
Дуже
жахливо стає, якщо
Чуєш страшне слово — війна,
Над планетою, над цілим світом
Тягне чорні руки вона.
1-й
ведучий. Війна принесла із собою
звірства, розруху, голод, смерть, сльози. Мільйони чоловіків пішли на фронт.
Їхні місця зайняли жінки й діти.
Діти війни... Війна забрала в них рідну
домівку, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність,
а найголовніше — позбавила права жити. Не можна забути наповнені тугою їхні
очі, опущені в німому відчаї маленькі ручки, які міцно тримали свою єдину
іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни.
Гнів перехоплює дихання, коли згадуєш ці страшні звірства .
Учитель. Звідки ще ми
можемо дізнатися про війну? (Відповіді дітей.)
Але, звичайно, сухі рядки підручника не
розкриють нам того, що було насправді. Про реальні події воєнних років ми
можемо дізнатися від очевидців тих подій — ветеранів.
У вічному боргу наше покоління перед ними. З
кожним роком усе менше й менше залишається живих свідків війни. Дає про себе
знати обпалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби
і рани. Їхні груди укриті медалями, а на скронях — сивина. Але вони пам’ятають
той страшний час, хоча часто їм і не хочеться його згадувати.
Учитель. Зараз у Нас
Україні теж нелегкі часи. Сьогодні багато патріотів нашої держави воюють в зоні АТО, захищаючи свободу, незалежність
та територіальну цілісність України. Деякі –з них полягли в бою, а вони
залишаться в нашій пам'яті назавжди…
Розповіді про загиблих бійців АТО
БІЛАН РУСЛАН МИКОЛАЙОВИЧ
30 квітня
1986, Охтирка Сумська область. Старший солдат, старший водій понтонного взводу
понтонно-мостового батальйону 91-го інженерного полку, військова частина А0563
(Охтирка). Військовослужбовець військової служби за контрактом. Залишилась
дружина та двоє дітей (2012 і 2013 р.н.). 11
серпня 2014 Загинув біля села Степанівка
(Шахтарський район) Донецької області під час обстрілу терористами із засідки.
14 липня
2014 року загинув капітан Саліпа Сергій
Дмитрович
Під час виконання обов`язків військової служби біля села
Дмитрівка Донецької області загинув
охтирчанин, командир роти забезпечення руху інженерно-дорожнього батальйону,
капітан Сергій Саліпа (91-ий Інженерний полк ЗС України, м. Охтирка).
Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014
року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного
суверенітету та територіальної цілісності України", капітан Саліпа Сергій
Дмитрович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)
05 серпня
2014 року загинув солдат Кутовий Вадим Борисович
Молодший сержант Вадим Кутовий 1986 року народження був
водієм військової частини А-1476.
20 серпня
2014 року в районі с.Георгієвка, Лутугінського району, Луганської області
загинув майор Бірюк Олег Миколайович (1976 р. н.)
В результаті бойової операції на вертольоті Мі-24 він встиг знищити танк,
який рухався в складі колони російської техніки, після чього був збитий
засобами протиповітряного захисту супротивника.
Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада
2014 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність
і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної
цілісності України підполковника БІРЮКА
Олега Миколайовича нагородити орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня
(посмертно)
21 серпння 2014 року о 04.30 год., під час обстрілу
вогневих позицій в районі населеного пункту Старогнатівка Донецької області,
загинув житель села Оленінське солдат Вербицький Олексій Миколайович (1989
р.н.)
Обстріл відбувався з території Росії системами залпового
вогню "Ураган". Під час обстрілу Вербицький Олексій знаходився в
кабіні автомобіля в якості чергового
машини. Перед пораненням він встиг витягнути з машини свого товариша. Уламок
пошкодив Олексію артерію і в результаті швидкої втрати крові він помер
29 серпня
2014 року в районі м. Ілловайськ загинув
сержант, командир відділення інженерно-саперного взводу Юрій Олександрович
Бережний (1984 р.н.)
" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша –
немовляти, народжена в Раю.
І так би
розминулись… але душа бійця
На іншу
обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей,
малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до
речі, матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти
була як чистий сніг:
«Мене чекає мати,
аби я вчасно встиг…
Казав Господь,
Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить
сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити
господь благословив,
Я маю народитись…
ти вже там пожив?» -
Так у бійця
спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не
мало: що то таке – Земля?)
А той боєць
«Галина» повторював ім’я …
Та це ж його
дружина чекала немовля.
Сплили перед очима
щасливі ті роки:
Як він , ще був
хлопчина й просив її руки…
Весілля і
навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання
виконував, як міг.
Усе було чудово:
вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки
слово, що родиться козак!
А потім…сум в
родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині
зробилися мов скло.
«Не йди – вона
просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже
покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй
дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я
покину, який же я козак?
Як гляну в очі
сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу
годину я за спідницю втік?»
Поцілував Галину і
рушив на війну…
А потім..постріл в
спину.. і запах полину….
Згадав боєць те
стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку
що краща буде з мам.
Пробач мені,
дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно
з тобою з перших днів!
Дивитимусь із
неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде
треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж,
сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину
тобі із небуття»
На місячній
доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога
пішки, хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти,
в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити
хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці
в жіночому любов,
Життя не
перерветься, відроджуючись знов!
3-й учень
Хвилина мовчання.
4-й учень. Если по каждому человеку, который
погиб на Украине, объявить минуту молчания, то страна будет молчать более
десяти лет.
Учитель. Сьогодні ми запалюємо вогники любові
й пам’яті. Нехай вони ніколи не згаснуть у наших серцях і передаються з
покоління в покоління. А ми з молитвою звернемося до Бога.
1-й учень
Боже наш, спаси і сохрани
Державу нашу — Україну,
Від всіх напастей відверни,
Не доведи нас до загину.
Прости провини наші, Господи, прости,
Прости батьків, дідів і прадідів далеких,
Тих, що померли в тюрмах, таборах,
І всіх убитих на фронтах запеклих.
Прийми благання наші і прийми подяку
За милосердя твоє, за терпіння,
За всі гріхи і за провину всяку,
Почуй, Спасителю, наші моління.
Верни нам пам’ять, Боже, спам’ятай,
Очисти від скверни і від всього злого,
Подай терпіння всім, науку добру дай,
Дай працю чесну для життя земного.
Пошли нам дощ у спеку, в холод дай тепла,
Щоб все цвіло у кожного двора,
Щоб на столі був хліб, було й до хліба,
Дай миру нам, дай злагоди й добра.
З’єднай нас всіх в єдиную сім’ю,
Щоб ми жили в любові, як брати,
І славили ім’я Твоє величне
На віки вічнії. Амінь. 2-й ведучий. Пам’ять...
Вона нетлінна й вічна. Вона зберігається у старих фронтових фотографіях, у тих
речах, які зберігають колишні фронтовики; вона не дає померкнути жодній
героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. Багато митців слова із усього
світу присвятили свої твори темі війни. Це Андрій Малишко, Олександр Довженко,
Володимир Сосюра, Олесь Гончар, Ліна Костенко. У кожному селі та місті
споруджено пам’ятники, обеліски в пам’ять про тих, кому не судилося
повернутися. На гранітних плитах викарбувані їхні імена.
2-й учень
Далеко чи близько на тихім узбіччі,
У селах веселих, в містах безугавних
Стоять обеліски — землі вартівничі,
Як пісня, як пам’ять про битви вже давні.
Там сплять навічно воїни-солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.
Їм не судилось весен зустрічати
Тих, що стрічаєш ти після війни.
Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в селах Вкраїни синів тих нема.
Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,
Лиш вогники-квіти їм люди кладуть.
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що їх із собою забрала війна,
Що їхні серця уже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.
1-й ведучий. У хвилюючі моменти життя
приходять люди до обелісків. Схиляється над меморіальними плитами молоде
подружжя з квітами в руках, пильно вдивляється у викарбувані імена посивілий
солдат, згадуючи своїх однополчан, печалиться в довічному горі біля могили сива
від горя мати або вдова.
3-й учень
Ой, чому ти, сонце краснеє,
Все тікаєш — не прощаєшся?
Ой, чому з війни-напастоньки,
Сину, не вертаєшся?
Із біди тебе виручу я, Птахою примчу, прилину
я.
Відгукнись, моя кровиночко!
Хлопчику єдиний мій...
Вже не милий світ.
Знудьгувалась я.
Повернись, моя мріїно!
Зернятко моє.
Зіронько моя.
Чуєш, де ж ти є —
Сину?
Не снага знайти доріженьки,
Щоб заплакать над могилою.
Я не хочу
Нічогісінько —
Тільки сина милого.
За лісами ти, мій хлопчику!
Та й за горами —
У темені...
Якщо виплакані оченьки
Серцем плачуть нені...
Вже немилий світ.
Знудьгувалась я.
Повернись, моя мріїно!
Зернятко моє.
Зіронька моя.
Чуєш, де ж ти є —
Сину?
2-й ведучий. Наш обов’язок — пам’ятати про
страшні випробування, які довелося пережити українському народу в роки війни,
про людей, які жили в цей страшний час, про те, що все менше залишається живих
свідків цієї страшної трагедії. Ми зобов’язані зберегти цей чудовий світ для
майбутніх поколінь. І пам’ятати, якою ціною завойований цей мир, потрібно не
мертвим, це потрібно живим.
Комментариев нет:
Отправить комментарий