"На Чорнобиль журавлі летіли..."

Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.
Ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. 

Болить душа, а серцю жаль,

Не треба, боже, срібла й злота.

Лиш чудо, Боже, сотвори:

Синів верни до матерів,

Батьків верни до дітвори,

До тої нас верни пори,

Коли реактор не горів.

  

1 ведучий (на фоні стишеної мелодії)

Яка висока синя даль.

І голуб просить висоти,

А з висоти, немов би шаль,

Блакитна Прип’ять, ліс, мости.

Он череда людських корів.

Дорога в’ється, мов змія,

І повна гама кольорів –

То уквітчається земля.

(Стихає мелодія)

Серед чорного, чорного неба

Засвітилася зірка Полин.

Вічно день пам’ятати цей треба 

Чорну ніч пам’ятати цю треба,

Перша ночі і двадцять хвилин.

4 ведучий:

У пожежній частині сирена

Рвала тишу на тисячі тиш.

«SOS», - кричали надсадно антени,

«SOS», - кричали листочки у клена –

На «Олімпі» не чули їх лиш.

1 ведучий:
Перші хлопці були пів-на-другу
Блок четвертий, мов сосна палав.
Лейтенант і пожежна обслуга
На двобій із реактором став.

2 ведучий:
Шлях вогню до машинної зали
Ці звитяжці змогли перекрить.
В ті хвилини щитом вони стали,
Аби ти, аби я могли жить.

3 ведучий:
За тисячоліття нашої цивілізації людство вигадало багато одиниць виміру. Але до сьогоднішнього дня не існує одиниці виміру людського горя.
4 ведучий:
Крапля води – то не море,
Крапля біди – то не горе.
Чаша води – то не море,
Чаша біди – то вже горе.
Чашу хтось лиш пригубив,
Чому хтось і не допив.
Їм довелося – сповна,
Їм довелося до дна.
1 ведучий:
Ой, була чаша гірка,
Та не тремтіла рука.
Довгих два тижні пили,
Потім спочити лягли.
Господи, Боже святий,
Більше нікому не лий.
Знаєш гіркий той полин.
Знаєш, бо пив і Твій Син.

Для чорнобильців всі радощі лишились
В тій, ще не опаленій весні,
Боже, як же їм тоді любилось,
Боже, як же жити їм хотілось,
А тепер життя – то чорні дні.

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто зав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії говориться про полин і пов’язану з ним страшу катастрофу: "...Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали..." .

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний...
Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хотині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

Не рай дібров, не зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв

Уч.   І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра

Запала тиша.

Красивою та багатою була Чорнобильська земля з її врожайними полями, садочками. Річками та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 р. Відтоді ця земля стала називатися "зоною”.

Уч.   В зеленім лісі я була царівна,

В зеленім лісі я була жива.

Рудим став ліс, рудими стали тіні,

Рудою стала крона і трава.

Іржавий ліс, пустеля, мертва зона,

Апокаліпсис, Марсіанський краєвид?

Табличка: "Дихати і ходити заборонено”.

І незбагненне: "Не торкатися трави...”

В.1. Сьогодні ми запалимо свічку пам’яті й вшануємо їх хвилиною мовчання...

В.2. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь – знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 р. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою.

В.1. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн.осіб. Змертвіло багато водойм, непридатною для вживання стала в них вода.

В.2. Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації!

Уч.   Птахи, риби і звірі нам серця відкрили,

Їх не вбивайте, люди, вас заклинаю я!

Бо небо без птиць – не небо!

А море без риб – не море!

А без звірів земля – не земля,

Не земля, не земля!

Уч.   Час мине, й землю ми загоїмо,

І люди повертаються в хати.

Але ж коли ми цей урок засвоїмо,

Що, йдучи всесильно до мети,

Не треба забувати про озони,

Про землю й води, жита срібний дзвін,

Ніколи омертвілі зони

Нащадкам не залишимо своїм...

Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом

Ще на вустах Батьківщини.

Світ – з лугами, лісами,

З ріками і зорею

З чистими небесами

Над скупаною землею...

І віддали все, що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

1-й ведучий:

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

(Танок учнів).

2-й ведучий:

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

5-й учень:

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

2-й ведучий:

Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.

7-й учень:

З вертольота її запримітили

Не одразу означиш словами.

Бо тополі іржаві, як мітли,

Скрутно небо метуть головами.

Радіаційна днина б’є на сполох

Радіаційні стогнуть небеса

Двадцятий вік – як доля, а не спомин

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути” –

Грізно над планетою висить.

Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо!